Синопсис
Серед оповідачів і Президент України Віктор Ющенко, якого ми бачимо на місці поховань жертв Голодомору у його рідному селі Хоружівка на Сумщині. Й потому – поле стиглої пшениці, що береже в собі пам’ять про недалеке минуле. Автори стрічки відмовились від спеціального написання музики. Натомість фільм наповнено звуками історії – як глобальної, так і тієї, що живе на рівні побуту.
Українці не скористалися можливістю здобути державну незалежність по закінченні Першої світової війни. Хоча такий шанс був. Наслідки тієї втрати українці почали розуміти від кінця 20-х років, опинившись сам на сам з більшовицькою імперією.
Трагедію Голодомору вплетено в сюжет світової драми початку 1930-х: параліч економіки у США, прихід до влади Гітлера в Німеччині, війна більшовицького уряду, очолюваного Сталіним, із селянством. Останнє боронило приватну власність й відтак мусило або визнати свою поразку, або умерти. Та у 1933-му їх позбавили найменшої можливості вибору. Разом з тим вирішувалося і завдання покінчити з націонал-комунізмом і будь-якими проявами самостійної національної політики. В Україні 1920-х її зреалізовано найпослідовніше, так само „послідовно” й жорстоко її придушили.
Своєрідним провідником у фільмовій мандрівці пеклом історії виступає британський журналіст Гарет Джонс, чия правда про трагедію українців не була почута на Заході. Уряди багатьох країн виявили байдужість до чужої біди. Хоча ситуацію в Україні знали добре – про це свідчать оприлюднені у фільмі документи... Свідчення людей, що пережили голодний морок, переплітаються у фільмі з щоденниковими записами, які робив Джонс під час поїздки в Україну у березні 33-го.
„Про що ви мрієте, баба Настя?”- запитують в одного із свідків. Відповідь: „Про смерть...” Хоча ці старі люди, які здолали пекло, є такими справжніми, такими живими і органічними...
Образний ряд стрічки розкриває потугу культури, зрощеної працею на землі, любов’ю до землі. Тільки живе і живі мають шанс воскреснути.
